• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Методична скарбничка
• Історія та правознавство
• Позакласна робота
• Година спілкування "Афганістан болить в моїй душі"

(Звучить пісня «Кукушка» )

Вступне слово класного керівника

Ведучий. Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

(Звучить пісня «Зорька»).

Ведучий. Афганська війна..,брудна,неоголошена…Не відболить це горе,не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі,допоки житимуть батьки. брати і сестри , вдови і діти підступно видублених у горах і долах Афганістану синів України.

Учень. Хвилина мовчання ……

Пекуча й терпка,як сльоза.

Хвилина мовчання –

Чиєсь материнське страждання.

Хвилина мовчання –

В ній наша любов і гроза

Як пам'ять полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Просимо вшанувати пам'ять загиблих воїнів-афганців хвилиною мовчання.(Хвилина мовчання)

Ведучий. Чимало років минуло з часу виведення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох колишніх солдатів та офіцерів, що воювали на цій війні.

Вони живуть серед нас, ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. Але у їхніх серцях живе те, чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом вони прокидаються уночі від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили останнє, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти додому в «чорному тюльпані».

Учень. Виростають хлопці, як соколи -

Чорні брови, ясеновий стан.

Тільки ненці туга серце коле.

Бо на світі є Афганістан.

Земле,вмийся чесними сльозами,

Совісте, боліть не перестань.

Тисячі дівчат не вийшли заміж,

Бо на світі є Афганістан.

Пам`яте,будь пильною на чатах,

Чуєш,через далечі розстань.

Плачуть ненароджені внучата,

Бо на світі є Афганістан.

(Звучить пісня «Розговор с портретом»).

Ведучий. Їх посилали на смерть у страшній неоголошеній війні. Вони присягали на вірність Батьківщині, військовому товариству і клятву свою дотримали. Страшні картини спеки повертаються з минулого, під час оцінки яких цілком виправдане слово «Вперше»,- супроводження домовин із загиблими друзями на Батьківщину; під зливою куль, коли сімдесят градусів вище нуля, підривались на мінах; як убиті верблюди і люди перемішалися в одній крові, ненависне враження про неоголошену війну - запеклося в пам`яті. Те, що було, забути неможливо. За це заплачено дорого валютою – кров`ю.

Учень. Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним лисом,

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнотою.

Чекає хижо мовчки на своє.

А мати на колінах у болоті

Обмацує труну: « Чи ж там він є?..»

Стоять, відводять очі в бік солдати,

І шепотить сержантик , ледве чуть:

« Не велено…..Не можна відкривати….

Не велено…….»

Уже струмки течуть, уже весна така

Глибока й рання,

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання …

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ.

Кого клясти? Кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть одвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі -

В селі ховали воїна,солдата,

У мирному вкраїнському селі.

(Звучить пісня « Груз 200»).

Ведучий. З війни більшість вийшла зломлених, душевнохворих воїнів, котрі багато чого бачили: перенесення товаришів у целофанових мішках, розчленованих – замість сильних і сміливих хлопців.

Вони були солдатами, вони виконували наказ. За що воювали? З ким воювали? Хто поверне борги, хто поніс відповідальність за понівечене здоров`я, покалічені душі воїнів – афганців, страждання і муки? Відповідь однозначна – ніхто………

Учень. Вже не дійти до рідних берегів.

Ридали друзі,впавши на коліна.

Він помирав серед чужих пісків,

І разом з ним вмирала Україна.

А вдалині сірів чужий кишлак,

І БТР димів опісля бою.

Погасло сонце у його очах,

Аж гори похитнулися від болю.

В оселю рідну – цинкова труна.

Страшенна кара,за яку провину?

І божеволіла матуся молода,

А разом з нею – Україна.

Ведучий. Бої закінчуються. А історія - вічна. Пішла в історію і десятирічна афганська війна. Але ще довго будуть турбувати нас глоси загиблих і живих – війни не проходять безслідно. Посивілі жінки у чорних хустинках…Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити материнське горе? Вічний біль……Вічна скорбота.

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі ранив і скалічів.

Кожен день, кожен час пам’ятайте,

Скільки жертв нам війна принесла.

Все, що можна, для миру віддайте!

Збережіть наше мирне життя!

Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг на афганській землі. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують інтернаціональний обов’язок. Чесно і героїчно……До останнього подиху…

Учень. Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

і ущухав вогонь атак,

упав юнак в Афганістані –

двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена…..

О, Боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна!

Війна в наш дім проникла тихо,

Згасивши тисячі життів,

І залишила біль і лихо –

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі,

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях…

А, може, скажуть кладовища

Устами жадібних троянд.

Чом десять літ там юність нищив

Для нас чужий Афганістан?

( Звучить пісня «Ордена не продаються»).

Робота з фотографіями. Перед вами фотографії воїнів-афганців. Це – звичайні люди – не боги, але герої… Запам’ятайте ці обличчя, цей вольовий погляд, сповнений рішучості. Більшість із тих, хто перед вами, загинули в Афганістані, але залишили в історії навіки свої героїчні подвиги. Зачитайте, будь-ласка, історії воїнів і назавжди їх запам’ятайте. У нашій памяті – вічність полеглих.

Ведучий. Існують дати,про які не варто нагадувати зайвий раз, бо вони не стираються з нашої пам`яті.

Якщо навіть викреслити 15 лютого 1989 року з календарів, все одно в цей день щороку схилятимуть знамена над полеглими, лунатимуть по-чоловічому небагатослівні тости за військове братерство, випробувану вогнем дружбу, людську честь, перевірені Афганістаном.

До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити, любити та підняти гіркий «третій тост»! Ні, у них він не за любов, і не за жінок. У колишніх афганці він - за полеглих.

І саме завдяки їм ми сьогодні дивимося у мирне небо.

Нехай же ніколи не зазнають війни наші діти! Не побачать на тлі чорного неба траси від кулеметних черг. Не схилять скорботно голови біля «чорного тюльпана».

Вічна пам'ять і слава воїнам – афганцям!

Коментарi