• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Методична скарбничка
• Хімія
• Позакласна робота з біології

Прохорська ЗОШ І – ІІІ ступенів

Позакласна робота з біології

З досвіду роботи вчителя біології:

Каплун Світлана Анатоліївна

Прохори 2014 р.

Зміст

Вступ. - 3 -

Розділ 1. Роль шкільного матеріалу з біології. - 5 -

1.1 Шкільна програма з біології: загальна структура, методичний аналіз. - 5 -

1.2 Формування пізнавального інтересу учнів на уроках біології в 7 класі - 10 -

Розділ 2. Методи позакласної виховної роботи з біології - 16 -

2.1 Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи. - 16 -

2.2 Мета позакласної роботи з біології - 20 -

2.3 Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи. - 23 -

Розділ 3. Інтелектуальне та практичне застосування урочних знань з біології - 26 -

3.1 Роль гуртків з біології - 26 -

3.2 Пізнавальні вікторини та КВК з біології. - 29 -

3.3 Закріплення знань на прикладах в природі. - 35 -

Висновок. - 37 -

Використані джерела інформації - 39 -

Вступ

Одним з важливих завдань виховання і навчання дітей є їх своєчасний розумовий, інтелектуальний розвиток. Розумове навчання дітей здійснюється головним чином у повсякденному спілкування їх з дорослими, вчителями, друзями, поглинання інформації з книг, підручників, журналів, телебачення та ін. особливе ефективне воно тоді, коли поєднується із специфічними навчальними (дидактичними) іграми та заняттями, під час яких учні засвоюють доступні їм відомості й уміння.

На будь якому етапі життя дитини відбуваються істотні зміни в розвитку дитини. Для правильного розвитку дитини не досить, щоб вона мала лише нормальну будову організму й властиві йому біологічні задатки, потрібний ще активний вплив на учня учителя, дорослих, які її оточують.

У сучасних умовах розвитку суспільства знання про природу залишаються одним з основних складників змісту біологічної освіти, проте вони визнаються потрібними не самі по собі, а для розв'язування важливих життєвих проблем особистості. Засвоєння знань пов'язується передусім зі здатністю учня свідомо використовувати їх у повсякденному житті.

Актуальність теми роботи спирається на сучасні технології навчання, які проектують механізм формування пізнавальної активності учнів 7 класів на уроках біології шляхом використання пізнавально-інструментальної сукупності дій вчителів та учнів, що впливає на ефективне засвоєння знань особистістю. Біологічні знання є основою для формування в учнів загально навчальних та спеціальних умінь, зокрема таких важливих, як уміння вести спостереження, виконувати експеримент, самостійно отримувати і переробляти інформацію.

В роботі описана методика проведення позакласних та позашкільних робіт з біології в 7 класі, психологічні аспекти такої роботи та методи впровадження її. В якості позакласних та позашкільних робіт можуть бути гуртки з біологічних наук, різні пізнавальні вікторини та КВК, які проводяться в актовому залі, в класі або на природі, походи, екскурсії, прогулянки. Основною метою яких є закріплення знань, набутих на уроці та головне – виховання справжнього добролюбивого і добропорядного громадянина нашої держави.

Метою моєї роботи є висвітлення основних аспектів та методів провадження позакласної та позашкільної роботи з біології, орієнтуючись на 7 клас загальноосвітньої школи.

Вивчення біології в школі повинно стати провідником гуманістичних ідей та екологічного мислення учнів. Це визначається насамперед тим, що науки про живу природу є основою пізнання навколишнього світу, розуміння законів живої природи, існування і виживання якого неможливе без збереження середовища існування.

Розділ 1. Роль шкільного матеріалу з біології.

1.1 Шкільна програма з біології: загальна структура, методичний аналіз.

Аналізуючи сучасний стан екологічної освіти і виховання в Україні, розумієш, якщо освіта та виховання залишаться на тому ж рівні, який ми спостерігаємо зараз, то народ України потрапить уже на початку ХХІ століття у глибоку екологічну кризу. Наслідком біологічного неуцтва всіх юристів, політиків, економістів є погіршення екологічного стану в країні. Держава повинна створити всі умови для формування нової системи моральних принципів, світогляду своїх громадян для попередження кризових екологічних станів. Філософи стверджують, що формування суспільних норм і поведінки відбувається стихійно і існують свої механізми їх формування, які створюються тисячоліттями. Ми не маємо часу для очікування: людство стихійно не визнає свого споживацького ставлення до природи і недосконалість своєї свідомості. Залишається єдиний шанс – через усі можливі соціальні інститути формувати світогляд усіх громадян.

Освіта – це основний соціальний інститут, значення якого має тенденцію до зростання. У закладах освіти виконується соціальне замовлення, поставлене часом. Лише високоосвічені громадяни здатні зрозуміти всю складність екоситуації наприкінці XX – на початку ХХІ століть, а головне – вирішувати ці проблеми. Темпи соціального прогресу випереджають темпи зміни поколінь, у зв’язку з чим постає потреба у неперервній освіті; такою ж неперервною має бути екологічна освіта і виховання. Через освітні заклади держава має можливість спроектувати освітній процес та керувати ним.

Ми є прибічниками біоцентризму і неодноразово зверталися до питань реформування біологічної освіти у напрямі біологізації всіх курсів і збільшення кількості годин на вивчення біології. Для того, щоб знати екологію, потрібно добре знати біологію. Не можна бути екологом без базових біологічних знань, тим більше, що останнім часом роль біології як науки зростає. Відповідно повинна зростати і частка біологічної освіти. Одразу ж постає проблема оновлення змісту освіти. Необхідно змінити програми та підручники і ця зміна має носити не екстенсивний характер (перестановка тем, зміна кількості годин), а інтенсивний. По-перше, курси біологічних наук повторюють історичні шляхи розвитку ботаніки, зоології, анатомії, систематики і мають описовий характер. Курси ботаніки, зоології, біології людини не спираються на загально біологічні закономірності, часто учитель тримає фундаментальний закон “в рукаві” – не прийшов час! У результаті в учнів не формуються узагальнення, не виникає чіткої системи знань, а отже, і не складається наукової картини світу. Учні 7 класу здатні до гіпотетично-дедуктивного мислення, до абстрагування. Їхнє мислення здатне розвиватися до все більшого обсягу знань з одного боку, і узагальнення, інтеграції – з іншого. Не треба забувати: якщо вчитель оперуватиме розрізненими фактами, поняттями, то учні будуть сприймати новий матеріал на рівні запам’ятовування. У такому разі не виникає цілісності знання і воно не стає глибоким. По-друге, біологія не зовсім “вписується” у систему природничих наук. Біологію починають вивчати раніше від фізики, хімії. А біологічні системи розвиваються за законами цих наук. Учителі біології змушені поверхово ознайомлювати учнів з фундаментальними теоріями фізики та хімії. У багатьох учителів біології виникає ідея підкорити змістовий матеріал фізики та хімії, а також аналітичне мислення фізиків та хіміків потребам системного підходу у вивченні біології. Організація і еволюція життя, вивчення місця людини у Всесвіті і в суспільстві – такі глобальні питання повинні пронизувати всі шкільні навчальні курси. По-третє, за останні 10 років кількість годин, відведених на вивчення біології, фізики, географії, зменшилась, на всі природничі дисципліни нині відведено приблизно 15 % від загального часу шкільного навантаження. Зміст природничих курсів, а також критерії відбору матеріалу для програм і підручників з кожної природничої дисципліни не узгоджувалися ніким і ніколи.

Автори пропонують почати вивчати класичну біологію та екологію після курсу “Вступ до біології” у 5 класі. Уже згадувалося, що порядок вивчення біологічних дисциплін залишається десятки років незмінним. Великим досягненням став системно-рівневий підхід у вивченні біологічних систем: молекули – органели – клітини – тканини – органи – системи органів – організм – вид – популяція – ценоз – екосистема – біосфера. За таким планом розгортається матеріал програм і підручників усіх курсів. Автори теж були прибічниками такого підходу у викладанні курсів ботаніки, зоології, біології людини. Але викласти матеріал про три царства живої природи (Бактерії, Гриби, Рослини) у 6-7 класі просто неможливо: ми тонемо в деталях, для того щоб пояснити головне; ми пропонуємо стільки термінів і понять, що розгублені і діти, і батьки, і самі вчителі. Ми просто разом з нашими учнями втрачаємо інтерес до рослин, грибів, бактерій. Крім того, ми дуже мало часу присвячуємо зв’язкам рослин грибів і бактерій з навколишнім середовищем і з живою природою, тобто екології рослин, грибів, бактерій. Ми пропонуємо в 7 класі вивчати курс “Екологія рослин” за підручником, подібним до підручника А.М.Билової, Н.И. Шоріної “Экология растений” (М., 1999), за редакцією Н.М. Чернової. Ми впевнені, що вивчення рослин треба починати на рівні видів, популяцій, ценозів, екосистем, як це пропонують А.Билова і Н.Шоріна – відомі для нашого студентства – за їхнім підручником “Экология” навчаються студенти біологічних спеціальностей педагогічних інститутів. Автори “Экологии растений” пропонують доступний і цікавий матеріал за планом:

1. Світло в житті рослин.

2. Тепло в житті рослин.

3. Вода в житті рослин.

4. Повітря в житті рослин.

5. Ґрунти в житті рослин.

6. Тварини і рослини.

7. Вплив рослин на інші рослини.

8. Гриби і бактерії в житті рослин.

9. Сезоні зміни рослин.

10. Зміни рослин протягом життя.

11. Різноманіття умов існування та їх вплив на рослини.

12. Життєві форми рослин.

13. Рослинні угруповання.

14. Охорона рослинного світу.

У 7 класі автори пропонують за подібним планом вивчати екологію тварин, а 8-й клас присвятити екології людини. Тільки в 9–11 класах вивчати поглиблено всі живі системи за рівнями організації живої природи. Таким чином, автори пропонують вивчати екологію за синтетичною схемою (синтез екологічних дисциплін, мегаекологія) у 6–8 класах, а у 9–11 класах у біологічні теми включається тільки необхідна екологічна інформація (аналітична схема), як і в курсах хімії, фізики, географії. Екологічна спрямованість матеріалу в 6–8 класах буде спонукати вчителів до ефективної роботи з екологічного виховання. Екологічна освіта і виховання - нероздільні. Не є таємницею те, що найбільш ефективне екологічне виховання в позакласній роботі (неформальна освіта). Виїзди у природу, польові практики, екскурсії, свята – усе це має входити до плану шкільних закладів і органічно поєднуватися з навчальними планами з біології та екології.

Автори сподіваються, що їхні пропозиції можуть принести користь у перебудові біологічної і екологічної освіти, і разом з французьким ученим Ф. Дре вважають, що “екологія – наука майбутнього, і можливо, існування людини на нашій планеті буде залежати від її прогресу”. [10]

1.2 Формування пізнавального інтересу учнів на уроках біології в 7 класі

Поганий вчитель підносить істину,

хороший вчитель її знаходить.

А. Дістервег

Процес навчання – це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) учителя та учнів, у ході якої здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованості особистості. [15, с. 351]

Сучасна психологія і педагогіка доводять, що в процесі навчання учень не просто сприймає, усвідомлює, запам’ятовує, а й виконує складну систему розумових дій, спрямованих на засвоєння знань.

Завдяки цій розумовій діяльності знання стають його надбанням. Початковим етапом засвоєння знань є сприйняття. На перший погляд здається, що на уроці активним є лише вчитель, а учні повинні його слухати, спостерігати. Насправді це не так. Уже на цьому етапі оволодіння знаннями важлива активна діяльність школярів. Проте вона не з’являється сама по собі. Її повинен створити вчитель. Теорія і практика пропонують цілу систему шляхів активізації сприйняття учнями навчального матеріалу.

Якість сприйняття підвищується, якщо діти підготовлені до засвоєння нового матеріалу шляхом постановки перед ними пізнавальних і практичних завдань: “навчитися виділяти головне з прочитаного тексту”, “навчитися пояснювати будову органа у зв’язку з його функцією”.

Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчителю вдається створити так звану проблемну ситуацію на початку вивчення нового матеріалу, тобто викликати в учнів запитання: чому відбувається таке явище? Як можна пояснити цей факт? За таких умов учні протягом уроку, слухаючи пояснення вчителя, активно шукатимуть відповідь на запитання.

Проблемні ситуації особливо часто виникають під час проведення експериментів, спостережень, виконання різноманітних практичних завдань.

Важливим шляхом активізації сприйняття є використання попереднього досвіду учнів: їхні власні спостереження, участь у різних видах роботи, почута розповідь старших людей, батьків. Цей досвід дітей використовую, плануючи свою роботу з ними. Раджу учням провести спостереження за окремими явищами природи, життям людей, поведінкою тварин тощо.

Дуже важливо з перших кроків навчати дітей спостерігати різні явища таким чином, щоб їхній досвід не був стихійним, випадковим, а складався під впливом учителя.

Під час спостереження певних об’єктів, явищ учні концентрують свою увагу на зовнішніх, часто не найсуттєвіших ознаках предмета. Я намагаюся так продемонструвати учням предмет, посібник, щоб вони побачили його найголовніші, найсуттєвіші ознаки. Отже, керування вчителем процесом сприйняття – важливий шлях до підвищення якості сприйняття і пізнання.

Сприйнятий учнем навчальний матеріал повинен бути осмислений відповідно до знань цього учня. Осмислення є центральною ланкою в процесі засвоєння знань і відбувається не окремо від сприйняття, а разом з ним. З метою посилення ефективності засвоєння знань дуже важливо ставити учня перед необхідністю порівнювати, аналізувати, узагальнювати сприйняте. У результаті узагальнення, осмислення знань виникають поняття.

Поняття – форма мислення, за допомогою якої узагальнюються суттєві ознаки предметів і явищ.

Формування понять – складний розумовий процес. Він здійснюватиметься успішно, якщо вчитель турбуватиметься про розвиток у школярів мислення і пізнавальної активності на уроках та в позакласній роботі.

Викликати пізнавальну активність в учнів можна за умов добре продуманої й обґрунтованої системи навчання. Важливу роль у цій системі відіграють самостійні роботи учнів. У завданнях для самостійної роботи важливо чітко визначити ступінь їх складності, а також самостійності практичних дій і мислення учнів. У зв’язку із цим важливе значення має саме формування запитань завдань, що може по-різному вплинути на вияв активності учнів і різною мірою стимулювати форми їхньої розумової діяльності.

Під час складання завдань необхідно, щоб у самостійних роботах використовувалися такі важливі форми розумової діяльності, як порівняння, зіставлення, узагальнення, пошук причинно–наслідкових зв’язків тощо.

Важливу роль у навчальному процесі відіграє вибір часу для самостійної роботи на уроці. Невелику самостійну роботу доцільно проводити в першій половині уроку. Це дає можливість відразу залучити учнів до активної роботи, створити робочу атмосферу на уроці і, користуючись зацікавленістю та підвищеною активністю дітей, успішно проводити другу половину уроку.

При цьому:

1) учні захоплюються самостійною роботою – їм ніколи відволікатися;

2) під час роботи набувають деяких знань і з інтересом чекають додаткових пояснень учителя;

3) учитель отримує можливість під час пояснення спиратися на набуті (нехай незначні) у процесі роботи уявлення учнів, використовувати їх для активізації бесіди під час узагальнення набутих знань.

Таким чином можна організувати самостійні роботи з метою отримання учнями нових знань або оформлення вже отриманих результатів. Учні можуть готувати усні або письмові відповіді (наприклад, робити записи в зошитах, заповнюючи колонки таблицями за спеціальним зразком тощо).

Для чіткої організації самостійної роботи вчитель має розробити систему завдань пошукового характеру з теми, предмета в цілому, передбачити їх поступове ускладнення і підвищення рівня самостійності учнів під час виконання цих завдань.

З метою детального вивчення предмета або явища можна використати прийоми, які допоможуть учням успішно засвоїти навчальний матеріал, вникнути в суть дослідження біологічних процесів. Одним з таких прийомів є евристичний. Суть його полягає в тому, що вчитель ставить перед учнями запитання на кмітливість з додатковими навідними запитаннями, чим спонукає до інтуїтивного розв’язання пізнавального завдання.

Часто для відповіді на запитання достатньо зіставити вже відомі істини, навіть елементарні відомості. Незважаючи на це, учням іноді буває важко знайти правильну відповідь. Так виникають труднощі із запитанням, чи відбувається фотосинтез у плодах. Більшість учнів переконані в тому, що фотосинтез відбувається тільки в листках. І лише дехто з них здогадується, що зелені незрілі плоди теж беруть участь у процесі утворення органічних речовин на світлі. Евристичний прийом розвиває в учнів здатність здогадуватися, кмітливість, творчий підхід до виконання пізнавального завдання.

Розвитку вмінню досліджувати істину сприяє також сократичний прийом. У Стародавній Греції філософ Сократ будував бесіду з учнями таким чином, щоб викликати їх на обговорення спірних питань. Він спрямовував хід бесіди в таке русло, щоб вона набула характеру дискусії. На уроках біології є можливості для того, щоб учні намагалися доводити й обґрунтовувати свої міркування, використовуючи запас знань або наочність. Так, з’ясовуючи відмінності між кореневищем рослин і коренем, учні спочатку не можуть дати правильну відповідь, але пропонують різні міркування, іноді помилкові (кореневище росте горизонтально, а корінь – вертикально; на кореневищі є бруньки, а на коренях їх немає; кореневище може зеленіти на світлі, а корені не зеленіють тощо). Обговорення цих міркувань супроводжується вивченням роздаткового матеріалу – живих рослин або гербарних зразків. Зрештою, учні доходять висновку, що кореневище – це видозмінений пагін, який хоч і не має зелених листків, але володіє всіма іншими ознаками, характерними для пагона.

У процесі навчання учні під керівництвом учителя здобувають нові для них знання. Щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес до нового навчального матеріалу, потрібно використовувати різноманітні методичні прийоми: створення проблемної ситуації, прийом новизни, значущості, динамічності, дослідницький прийом та інше. Усі вони збуджують допитливість, пізнавальний інтерес і можуть бути використані на всіх етапах вивчення навчального матеріалу. [14]

Нам відомо, що процес учіння є своєрідним процесом самостійного “відкриття” учнем уже відомих у науці знань. “Коли говорять, - писав психолог С.Л.Рубінштейн, - що людина як індивід не відкриває, а лише засвоює вже здобуті людством знання..., то це, власне, означає лише те, що вона не відкриває їх для людства, а особисто для себе повинна все таки відкрити або навіть “перевідкрити”. Людина досконало володіє лише тим, що сама здобуває власною працею”. Процес цей має три взаємопов`язані стадії:

§ На першій стадії відбувається сприйняття, осмислення і запам`ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння теоретичних знань.

§ На другій стадії засвоюються навички і вміння практичного застосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ.

§ На третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок.

Тобто, для того, щоб оволодіти новим матеріалом, учневі необхідно здійснити повний цикл навчально-пізнавальних дій: сприймання нового матеріалу, його первинне і наступне осмислення, запам`ятовування, вправляння в застосуванні теорії на практиці, повторення з метою поглиблення і засвоєння знань, умінь і навичок.

Таким важливим засобом пізнання світу, може бути гра! Воно чудово сприймається учнями ще й і в 7 класі. Найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення «я це можу» зміцнює впевненість у собі й породжує потребу «мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно».

Отже, гра у навчальному процесі справді створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри полягає в тім, що вона досягає своєї мети непомітно для вихованця, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини. [15, с. 352]

Розділ 2. Методи позакласної виховної роботи з біології

2.1 Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва на природі.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

До заходів позакласної роботи відносять конференції, тематичні вечори з біології та екології, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки тощо.

Конференції проводять на матеріал, здобутому на природі, в поході, на екскурсії або десь за межами школи в рамках позашкільної виховної роботи. У 7 класах вона наближається до бесіди, під час якої учні висловлюють своє ставлення до конкретного заходу, що відбувся або відбудеться. У старших класах учні виступають з доповідями, повідомленнями на тему походу, чи екскурсії.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. У їх підготовці й проведенні беруть участь самі учні.

Ранки-зустрічі, різні вікторини. Практикують у роботі з школярами для розваги та закріплення набутих знань.

Зустрічі з відомими людьми краю влаштовують переважно для середнього та старшого шкільного віку. Це можуть бути відомі біологи, екскурсоводи, завідувачі біологічними гуртками та ін.

Показниками ефективності масових форм позашкільної діяльності здебільшого вважають кількісне охоплення, активність самих учнів. [17]

В. О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлинської середньої школи: «Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повноцінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів глини, мертвого пустиря в родючу землю!»

Знання, які подаються на уроці не є достатніми ,щоб пізнати все. З метою розширити і поглибити знання,розвинути творчі нахили у дитини,побудувати її свідомість використовують позакласні роботи , тобто роботи, які виходять за межі класної кімнати.

Сухомлинський вважав, що навчання в «зелених класах», складання книжок – картинок про природу, подорожі на природу, проведення екскурсій, свят троянд, польових квітів – ці та інші заходи сприяють розумовому розвитку дітей, засвоєння духовних цінностей свого народу.[19, с. 615]

Виступаючи проти догматичного навчання і зазубрювання , Л.Толстой наголошував, що дітей треба навчати так, щоб вони могли самостійно формулювати висновки, які випливають із спостережень і дослідів. Високо оцінюючи роль наочності в навчанні, закликав вивчати предмети і явища в природній обстановці, проводити екскурсії в поле, до лісу, де діти можуть спостерігати за життям рослин, тварин та ін. [20]

Отже, позакласна робота проводиться в обстановці ,ближчій до школярів,вона пристосована до режиму їх дня. Тому школа може охопити позакласною роботою всіх без винятку учнів, враховуючи при цьому індивідуальні особливості кожного.

Позакласна робота з природознавства в більшості випадків нерозривно пов`язана з навчально – виховним процесом,здійснюваним на уроках , і ґрунтується на знаннях ,навичках і уміннях , набутих під час навчальних занять. Вона не регламентована обов’язковими програмами , що надає їй гнучкості і дозволяє краще враховувати особисті прагнення кожної дитини.

Позакласна робота – це організована на добровільних засадах діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань ,умінь і навичок, розвиток самостійності,творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства.[21, с. 302]

Н.К.Крупська зазначала, що позакласна робота допомагає правильному вихованню дітей, створює умови для їхнього всебічного розвитку. Потрібно підхоплювати ініціативу самих дітей, допомагати їм у творчій діяльності,керувати ними ,правильно спрямовувати їхні інтереси.[22, с. 544]

Позакласна робота з природознавства дає можливість розвивати індивідуальні інтереси дітей ,їхні здібності, нахили,розширювати кругозір ,формувати стійкі потреби самостійно пізнавати, охороняти і примножувати навколишню природу. Вона забезпечує цікаве і корисне проведення школярами вільного часу.

Організація даної роботи здійснюється з урахуванням побажань батьків, інтересів і нахилів учнів на принципах добровільності,самостійності вибору виду діяльності, взаємоповаги і співробітництва. Особливістю її є також те,що їй властиве багатство і різноманітність форм. Пояснюється це не тільки характером завдань, які вона виконує, а й складом учасників. Для такої роботи характерне і те , що дитина не боїться отримати погану оцінку.

Завдання позакласної роботи природничого характеру – закріплення,збагачення та поглиблення знань набутих у процесі вивчення певної теми чи розділу з природознавства, а також застосування їх на практиці,розширення загальноосвітнього кругозору учнів , формування у них наукового світогляду,вироблення вмінь і навичок самоосвіти, формування інтересів до вивчення природи , організація довкілля школяра, відпочинок та розумних розваг.

Поряд з пізнавальними завданнями в системі позакласної роботи розв’язуються й виховні : виховання патріотичних почуттів, любові,бережливого ставлення до природи , атеїстичне та естетичне виховання. Крім того, позакласна робота розвиває такі якості як колективізм,відповідальність за доручену справу, акуратність,наполегливість.[22, с. 544]

2.2 Мета позакласної роботи з біології

Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:

ü Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.

ü Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

ü Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

ü Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

ü Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором.

ü Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін.

[16]

Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Головні її напрямки:

Ø Розширення і поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства, формування у дітей бережливого ставлення до природи ;

Ø Виявлення найпростіших закономірностей;

Ø Встановлення зв’язків і взаємозв’язків між окремими елементами та явищами природи;

Ø Розширення уявлень дітей про єдність природи;

Ø Забезпечення застосування знань на практиці ( на навчально – дослідній ділянці, майданчику, у куточку живої природи тощо).

Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання , їх відповіді більш точні й виразні. Безпосереднє перебування серед рослин і тварин, проведення спостережень сприяє розумінню матеріальності природи і закономірностей процесів, що в ній відбувається. У процесі праці юннатам доводиться застосовувати знання, набуті в класі, на практиці, обдумувати практичну роботу, робити висновки, уявляти результати своєї роботи, тобто мислити. Отже, позакласна робота сприяє розвиткові мислення школярів. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу,дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. [23; ст.214]

2.3 Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи

Педагогічний процес у позакласній діяльності сприяє формуванню у дітей почуття власної винятковості під час пошуків і створення нових ідей.

Психологи стверджують, що діти нічого не хочуть відкладати на потім. Вони бажають жити, а не готуватися до життя. Їхні інтелектуальні потреби мають задовольнятися негайно. Саме позакласна діяльність дає дітям таку можливість.[7]

Позакласній роботі з природознавства властиве багатство і різноманітність форм і методів.

За формою розрізняють позакласні роботи : навчальні, ігрові, змагальні, індивідуальні, групові.

За методами: роз’яснювально – ілюстративні, бесіди, ігри, спостереження, досліди, проблемно - пошукові.

За місцем проведення: шкільні – клас, спортивний зал, актовий зал; позашкільні – «серед природи».

За способом організації діяльності школярів поділяють на індивідуальну, гурткову та масову позакласну роботу.

Індивідуальні позакласні заняття школярів надзвичайно різноманітні: учні самостійно ведуть спостереження над різними явищами природи, проводять досліди,створюють колекції, виготовляють наочні прилади.[24]

Індивідуальна позакласна робота проводиться з тими учнями, які виявляють особливий інтерес до об’єктів і явищ природи. Пізнавальний інтерес уроках природознавства і в позаурочній роботі .спочатку він нестійкий , ситуативний і проявляється у збиранні марок,листівок, кольорових фотографій, на яких зображені рослини, тварини, явища природи; читанні дитячих книжок про них; перегляді телепередач. Завдання вчителя – вчасно помітити , виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмету, процесу пізнання природи.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. Індивідуальний вплив здійснюється через безпосередній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов’язані , взаємодоповнюють один одного. [23]

Масові заходи відбуваються епізодично. Вони охоплюють значну кількість дітей . до найпоширеніших її форм належать усні журнали,тематичний перегляд художніх чи документальних фільмів,свята,конкурси,КВК (клуб веселих та кмітливих), туристські походи, позакласні природознавчі екскурсії.

Групові позакласні роботи в основному здійснюється в гуртках. Саме там , дитина продовжує цікавитися і пізнавати нове. Гуртки можуть мати різноманітне направлення : «Рослинний світ», «Світ тварин», «Нежива природа», екологічні гуртки.

У позакласній роботі застосовують всі ті загально дидактичні методи,що і в навчальному процесі. Але в самому застосуванні їх є певна специфіка, яка виявляється в орієнтації на самостійну активну діяльність учнів.

Основними методами є: пояснювально – ілюстративний, репродуктивний, частково – пошуковий,дослідницький, метод бесіди.[20]

Метод бесіди може застосовуватися при використані різних форм позакласної роботи. Він вимагає вміння вдало добирати і ставити запитання , підтримувати контакт.

У рамках пояснювально- ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище за допомогою усного слова( розповідь,пояснення), друкованого слова ( картин, схем,натуральних природних об’єктів ), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку).

У рамках методу проблемного викладу , вчитель може ставити перед учнем проблему , сам її вирішувати ,але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях , розкривати хід думки. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв’язку між неживою і живою природою, а учням - стежити за ходом думки,логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно.

У рамках частково – пошукового методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об’єкти. Наприклад,за допомогою цього методу у третьому класі на індивідуальній або груповій роботі вчитель може розібрати з учнями прислів’я : «Квітень - водою, травень - з травою». Перед усім учителю слід звертатися до спостережень самих учнів , до вже набутих знань,життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв’язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів. [21]

Розділ 3. Інтелектуальне та практичне застосування урочних знань з біології

3.1 Роль гуртків з біології

Сучасне бачення проблеми навчання та виховання передбачає переорієнтацію уваги з «інформованого» впливу на діяльнісне виховання та навчання,спираючись на активність самого учня в пізнавальній , зображувальній, мовленнєвій,конструктивній та трудовій і суспільно корисній діяльності.

Важливу роль у цьому становить діяльність природничих гуртків. Як правило їх ще називають гуртками юних натуралістів( юннатів ).У практиці роботи школи зустрічаються й назви: « Юні друзі природи», «Люби і знай свій рідний край» тощо.

Мета гуртка – зацікавити учнів предметом, поглибити і розширити їхні знання, виробити в них навички спостережень, проведення експерименту, матеріалістичне розуміння природи.[23, ст.216]

Праця в гуртках має велике освітнє і виховне значення. Вона розширює і поглиблює знання учнів у певній галузі людської діяльності, озброює їх відповідними вміннями і навичками, формує у школярів стійкі інтереси, підготовляє їх до вибору професії,розвиває творчі здібності.

Учитель організовує гуртки з учнями 2 -4 класів, який об’єднує 15 -20 чоловік. До складу гуртка можуть входити учні одного класу , паралельних або різних класів. Робота гуртка може бути присвячена глибшому вивченню окремих тем або розділів навчальної програми ,до яких школярі виявили особливий інтерес. Наприклад, « Пори року у нашій місцевості», «Рослинний світ у нашій місцевості».

Розглядаючи загальну проблему , учитель планує роботу гуртка не менше двох занять на місяць. Під час планування враховуються індивідуальні інтереси дітей,їх вікові особливості. Вони впливають на вибір об’єктів вивчення,найбільш доцільних методів роботи, форм звітності, поєднання теоретичних і практичних , репродуктивних і творчих завдань, групових та індивідуальних видів діяльності.

Приблизний план роботи включає такі розділи:

Теми занять.

Форма занять.

Дата проведення занять.

Зміст і методи фронтальної роботи на занятті.

Зміст і методи індивідуальної роботи.

Форма звітності.[24]

Засідання гуртка відбувається і в класі, і на природі. Добре організоване вступне заняття допомагає школярам усвідомити, що в природі багато таємниць. Виникає інтерес та бажання їх розгадувати.

Запис у гурток має бути добровільним,але кожний, хто вступає в гурток, повинен дотримуватися певних правил:

· Членом гуртка може бути кожний бажаючий;

· Кожний юннат повинен працювати над темою, вести роботу за планом;

· Кожну роботу юннат має доводити до кінця;

· Для занотовування результатів спостережень і дослідів необхідно мати щоденник;

· Кожний юннат повинен відвідувати збори гуртка і почергово доглядати за рослинами і тваринами, звітувати за проведену роботу перед загальними зборами і брати активну участь у масових заходах гуртках.[23; ст.217]

Зміст кожного заняття відповідає темі плану. Учитель ретельно готується до його проведення, добирає цікаву інформацію, засоби наочності, зокрема діафільми та кінофільми. Вибір методів і прийомів здійснюється аналогічно до їх вибору під час підготовки до уроку. Вибрані методи повинні передбачати активну участь дітей у роботі гуртка. Тому на його засіданнях організовується актуалізація відомих знань та умінь, відбувається здобуття нових знань з різних джерел. Учні звітуються про результати виконання завдань у формі записів у таблицях,тематично підібраних ілюстрацій, самостійно виконаних малюнків чи тематичних розповідей за прочитаними книжками,переглянутими телепередачами. Активність дітей зумовлюється використанням ігор,загадок, вікторин, головоломок,але з чітко визначеною дидактичною метою.

Як вказував П.П.Блонський , «гра – лабораторія життя». Особливістю гри є те, що вона забезпечує стан захопленості, творчої ініціативи, високу внутрішню мотивацію,у процесі гри збільшується інтенсивність засвоєння знань, умінь і навичок.[12; ст.52]

3.2 Пізнавальні вікторини та КВК з біології.

Пізнавальна гра, вікторина чи інший навчально-розважальний захід належить до методів стимулювання і мотивації учіння. Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат. Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато — вчитель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впровадження ігрової діяльності у навчальний процес.

Пізнавальні (дидактичні) ігри – це спеціально створені ситуації , які моделюють реальність, з якої учням пропонується знайти вихід. Пізнавальний інтерес втримується завдяки грі, в якій учень виступає активним учасником.

Метод пізнавальних ігор застосовувався ще в стародавніх дидактичних системах. До нього повернулися в середині 80-х років , коли в школу почали проникати ЕОМ, які дозволяють моделювати складні ситуації. Навчальні ігрові програми в комплексі з технічними засобами навчання вирішують проблеми:

1. збудження і підтримки інтересу до навчання;

2. здобування знань за рахунок власних зусиль в процесі захоплюючого змагання з машиною (в даний момент з комп`ютером);

3. оперативного контролю і корекції якості навчання.

Арсенал ігор великий – різноманітні математичні, лінгвістичні ігри, ігри-мандрування, ігри типу електронних вікторин, ігри з тематичними наборами “Юний біолог”, “Конструктор”, “Умілець” та ін.

В останні десятиліття популярними стали симуляційні ігри (лат. – прикидатися). Пропонується, наприклад, відтворити засідання парламенту, порівнюючи свої дії і висновки з діями і висновками вчених. Це допомагає учням виявити і зрозуміти прийняття тих чи інших тверджень, законів.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання й розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання й виховання. Сам термін “дидактична гра” підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

§ визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;

§ доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

§ розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

§ вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвиваючого навчання;

§ передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

[12], [15, с. 352]

Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом із працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.

Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Вікторина. Її називають грою переможців. У ній змагаються, аби швидше й повніше відповісти на поставлені запитання. Отже, вікторина – це конкурс, під час якого учні самостійно відповідають на запитання.

Щоб урок був цікавим і ефективним, на його різних етапах можна використати кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд, учитель має дотримуватися вимог проведення дидактичних ігор. Під час цілеспрямованої підготовчої роботи учні розв'язують запропоновані кросворди з вивченої теми. Отже, кросворд, з одного боку, вносить в урок елемент гри, а, з іншого – сприяє глибшому засвоєнню вивченого.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам'ятати, що процес створення гри містить ряд станів:

§ вибір теми гри;

§ визначення мети й завдань гри;

§ підготовка й проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня й уміння користуватися ними.

Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжню навчально-пізнавальну працю.

Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – таємниця. Але крім суб'єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову, інтелектуальну та духовну (цілісно-смислову).

Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути статичною з точки зору рухливості тіла – це ігри логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфери (“Біологічний бій”, “Що? Де? Коли?”, “Врятуй ріки від забруднення”, “Заспокой іншого”, “Подивись радісно” і т. п.)

Проводити , створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. [12]

Великі можливості для реалізації завдань екологічного виховання школярів має позакласна робота з її різноманітністю форм і видів проведення занять.

З метою з’ясування найпоширеніших форм і видів позакласної діяльності учнів загальноосвітньої школи нами було проведено анкетування учителів біології під час курсів підвищення кваліфікації в Рівненському та Тернопільському обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти. У ньому взяли участь 113 педагогів. Результати дослідження свідчать, що найчастіше в шкільній практиці використовуються такі види позакласної роботи: екскурсії (їх назвали 35,7% опитаних), заняття гуртків (30,6%), КВК (28,6%), вечори (25,5%), тижні біології (24,5%), біологічні ігри (19,4%), вікторини (16,3%), брейн-ринги (15,3%), конференції (15,3%), диспути (13,3%), свята (13,3%), конкурси (8,2%), “Що? Де? Коли?” (6,1%), круглі столи (6,1%), усні журнали (5,1%), виставки (4,1%), ранки (4,1%), семінари (4,1%) та інші. Як бачимо, переважає масова форма роботи.

Масові заходи еколого-натуралістичного характеру передбачають участь великої кількості учнів – кількох класів, усієї школи. Їм властива суспільно корисна спрямованість. Сюди належать вечори на екологічні теми, екологічні лекторії, натуралістична кампанія “День птахів”, “Тиждень саду”, “Тиждень лісу”, збирання кормів для зимового підживлення птахів, насаджування дерев і кущів, боротьба зі шкідниками сільського господарства, заготівля лікарських рослин, шефська допомога лісництвам, рибним господарствам [2, с. 240] тощо.

Крім названого вище, важливе місце в позакласній діяльності з біології займають такі цікаві та пізнавальні форми й види екологічного виховання, як екологічні акції, операції, ігри, казки, суди, мітинги, естафети, вечори, марафони, тренінги, лекторії, всеобучі, екскурсії, походи, виступи екологічних агітбригад, показ екомод [6, с. 160] та інші.

Багато із цих заходів проводиться під час тижня біології. Але не варто зводити тиждень біології до тижня екології. На наш погляд, у сучасній школі, крім предметного тижня, доцільним є організувати окремо ще й тиждень екології (наприклад, напередодні 26 квітня – Дня Чорнобильської трагедії).

Значну допомогу вчителям біології в підготовці тижня екології можуть надавати позашкільні заклади: станція юних натуралістів, екоцентр, а також громадські організації.

Вагоме місце в системі екологічної освіти та виховання займають спеціально організовані й проведені природоохоронні акції. Вони можуть бути епізодичними (розчищення берегів водойми під час літнього пішохідного маршруту) або постійними. Щорічними стали такі Всеукраїнські акції: “Не рубай ялинку”, “Первоцвіт”, “Птах року”, “Посади сад”, “До чистих джерел” та інші.

Серед групових форм позакласної роботи в школах поширена діяльність екологічних гуртків. Крім того, учні повинні бути членами клубів юних захисників природи, блакитних і зелених патрулів, екологічних патрулів, агітбригад, шкільних лісництв тощо. У цих об’єднаннях школярі допомагають дорослим охороняти природу, примножувати її скарби.

До індивідуальної позакласної роботи екологічного спрямування належить підготовка наукових доповідей, проектів, написання рефератів, творчих робіт із питань екології та охорони природи, робота в екологічних лабораторіях, спостереження та опис природних об’єктів, які потребують охорони та ін. Одним із пріоритетних напрямків у сучасній школі є пошук обдарованих дітей. Вони навчаються у заочній школі екологічних знань, займаються в екологічних наукових товариствах, Малих Академіях наук.

[5, с. 196]

3.3 Закріплення знань на прикладах в природі.

Сьогодні одним із пріоритетних напрямів навчання біології в сучасній школі є вдосконалення екологічної освіти й виховання, формування екологічної культури школярів.

Фундамент екологічної культури закладається в дитинстві, де першочергова роль належить сім’ї. Проте особливе місце у формуванні екологічного світогляду, екологічної культури, екологічної свідомості відводиться саме загальноосвітній школі в зв’язку з тим, що екологічна освіта і виховання тут реалізуються безперервно й послідовно, комплексно на міжпредметній основі. Тому ефективним засобом формування екологічної культури є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів, які пов’язані з основним матеріалом, до складу практично всіх навчальних дисциплін. В основу процесу екологізації мають бути покладені дидактичні, психологічні, етичні та методичні принципи.

Пріоритетом загальної середньої екологічної освіти й виховання є особистісна орієнтація, що передбачає створення таких умов, за яких природа стає особистісною цінністю для кожного школяра.

Проблеми екологічного виховання розроблені в дослідженнях В.Вербицького, І.Звєрєва, О.Захлєбного, Б.Лихачова, Н.Мамедова, М.Моїсєєва, Л.Салеєвої, І.Суравегіної, Л.Юглічек та інших. Цими авторами розкриваються мета, завдання, принципи, умови екологічного виховання. Характеристику засобів, форм і методів екологічного виховання знаходимо в працях О.Захлєбного, Н.Городецької, Н.Добрецової, А.Миронова, А.Меремінського, А.Курія, Т.Руснак та інших. [1]

Однією з нових форм біологічного виховання є польова біологічна та екологічна практика. У ході її проведення формується екологічна орієнтація учнів, поповнюються знання про взаємозв’язок людини з природою, розвивається вміння вивчати й оцінювати стан місцевих екосистем, брати участь у конкретних природоохоронних справах. Наприклад, природоохоронці займаються збереженням і відновленням лікарської флори, пропагандистською роботою екологічно грамотного збирання цілющих трав і є активними учасниками операції “Лісова аптека”. Популярними серед учнів є екологічні ігри, вікторини, аукціони, усні журнали, естафети [4; 6; 7; 8] тощо. Вони активізують мислення, дають можливість перевірити знання про життя природи, зацікавлюють дітей, спонукають їх пильніше вдивлятися в навколишній світ.

[4, с. 116], [6, с. 160], [7, с. 31], [8, с. 1-25]

До нових форм і методів екологічного виховання належить організація мережі екологічних стежок. Навчально-виховна екологічна стежка – це завчасно визначений маршрут певною природною місцевістю, на якому розташовані унікальні й типові для даної місцевості об'єкти: різні групи рослинності (ліс, гай, луки, чагарники), водойми, водні джерела, пам’ятки природи, характерні форми рельєфу тощо. Основне призначення екологічних стежок – екологічна освіта і природоохоронне виховання учнів, ознайомлення їх з рідною природою, формування екологічної культури, екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому природному середовищі, поширення знань про природу та людину як невід’ємну частку довкілля. Особливе значення екскурсії екологічними стежками мають для міських, школярів, які в більшості позбавлені можливості спілкуватись з природою.

[5, с. 196]

Висновок

Отже, в позакласній роботі з біології використовують різноманітні форми й види екологічного виховання школярів. У сучасній школі найбільш поширеною є масова форма роботи, яка дає можливість охопити екологічним вихованням якомога більшу кількість учнів. Проте потребує вдосконалення методична підготовка вчителів до проведення екологічної освіти школярів, що є об’єктом для подальших наукових досліджень.

Позакласне та позашкільне заняття має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: ”провести урок”. Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі.

Головна особистість позаурочного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Психологи довели: співтворчість можлива тільки за сприятливих міжособистісних стосунків, духовного психологічного комфорту. Навіть захоплююча діяльність, за всієї її значущості для дитини, остаточного успіху не матиме, якщо відсутній комфорт спілкування.

Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психолог-педагогічних умов, за яких дитина змогла б реалізовувати хоча б мінімум товариських очікувань. Це дає підстави вважати, що позаурочний педагогічний процес явище більш виховне, ніж дидактичне, що його важливим моментом є не стільки пізнання, скільки духовні стосунки.

Отже, позакласний та позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.

Вагомими принципами позаурочного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість міжособистих взаємин.

Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Він відповідає терміну ”творчий процес”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль.

Використані джерела інформації

1. Н.Б.Грицай. Різноманітність форм і видів екологічної діяльності школярів у позакласній роботі з біології. Наукова стаття. УДК 37.033:57

2. Внеклассная работа по биологии / А.И.Никишов, З.А.Мокеева и др. – М.: Просвещение, 1980.

3. Возна Я. Зупинись, людино, подивись... Тиждень екології // Хімія. Біологія. – 2005. – №21.

4. Екологічна освіта. 6 клас: Методичний посібник для вчителя / Л.С.Юглічек, Л.А.Мирна, Л.В.Зазуліна та ін. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2000.

5. Екологічні стежки України. Живи, Земле!: Методичні матеріали. За ред. В.В.Вербицького. – К.: СМП “АВЕРС”, 2003.

6. Захлебный А.Н., Суравегина И.Т. Экологическое образование школьников во внеклассной работе. – М.: Просвещение, 1984.

7. А.Й.Меремінський, А.О.Курій. Методичні рекомендації до екологічного виховання школярів (цифри, факти, задачі, конфліктні ситуації, фенологічні й екологічні оповідання-загадки). Рівне, 1995.

8. Руснак Т.М. Форми і методи екологічного виховання в школі // Хімія. Біологія. – 2003. – №28.

9. Соболь. Н.В. Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді. Наукова стаття.

10. Ігнатюк Л.М. Про досвід екологічної освіти і виховання в Академічному ліцеї при ХДПУ. Накова стаття.

11. Сало Т.О., Деревінська Л.В. Біологія 7 клас, Харків 2003.

12. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М., 1978.

13. Рейвен П., Эрверт Р., Айкхорн С. Современная біологія: в 2-х тт.. – М., Мир, 1990.

14. Крюи П. Охотники за мікробами. – М.: Наука, 1987.

15. Рохлов В., Теремов., Петросова Р. Занимательная ботаніка. – М.: АСТ-пресс, 1998.: ил. – (Занимательные уроки).

16. Трайтак Д.И. Как сделать интересную внекласную работу по биологии. Пособие для учителей. Москва. 1979.

17. Внекласная работа по биологии. Пособие для учителей. Изд. 2. Москва 1970.

18. Маркова А.К. Психология обучения підростка. 1975

19. Історія української школи й педагогіки: Хрестоматія: Навч. посіб./ упоряд. О.О.Любар;за ред.. В.Г.Кременя.- К.: Т-во «Знання», КОО, 2003.

20. Мазур П. Тематичні екскурсії – перший щабель у залученні школярів до натуралістичної роботи.// Початкова школа.-К.№1, 2007р.

21. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д.Методика викладання природознавства : Начальний посібник 2-е вид., перероб. І допов.- к.: Вища школа, 1990.

22. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. для студентів вищих пед. Закладів освіти.- К.: Видавничий центр «Академія», 2000.

23. Біда О.А. Довкілля: хрестоматія для початкових класів загальноосвітнього навч. закл.-К.:Перун, 1999.

24. Байбара Т.М. методика навчання природознавства в початкових класах: Навч. посіб.- К.:Веселка,1998.

25. Балашова С. Навчально –рольова гра у формуванні дослідницьких умінь.// Початкова школа.- К.№4

Коментарi