• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Методична скарбничка
• Географія
• Навчальні ігри на уроках географії та біології, як засіб активізіції пізнавальної діяльності учнів

Вчитель географії та біології Максименко Оксана Павлівна

Навчальні ігри на уроках географії та біології, як засіб активізіції пізнавальної діяльності учнів

Зміст

І розділ. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці біології

1. Форми організації та здійснення навчання з географії та біології

2. Форми організації навчальної діяльності

3. Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності школярів

ІІ розділ. Нетрадиційні форми навчання

1. Нетрадиційні підходи до організації навчання

2. Класифікація нетрадиційних форм

ІІІ розділ. Використання навчальних ігор на уроці географії та біології

Вступ

Важливою проблемою для педагогічної теорії та практики залишається питання урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела інформації, але часто саме наявність готової інформації сприяє розвитку пасивності. Зникає прагнення до пошуку, пізнання, творчості, тобто діяльності. Навчальний матеріал може здаватися учням "сухим" і нецікавим, тому завдання вчителя – зацікавити їх. Це можна зробити за допомогою інформаційних технологій, науково-популярних фільмів, Інтернету, а також за допомогою дидактичних ігор. За Ф. Діствергом, будь-який метод поганий, якщо привчає учня до пасивності, і гарний, якщо пробуджує в ньому самодіяльність.

Значним вкладом в педагогічну і психологічну науку є дослідження В. В. Давидова, П. Я. Гальперіна, Л. В. Занкова, Д. Б. Ельконіна, що виявили можливості значного підвищення активності школярів у навчально-пізнавальній діяльності.

Психологічні аспекти даної проблеми висвітлені в працях Б. Г. Ананьєва, Д. Н. Богоявленського, Л. С. Виготського, П. Я. Гальперіна та інших.

Дослідженням питань нетрадиційних форм навчання займалися такі науковці, як: С. Кульневич, Т. Лакоценіна, Ю. Мальований, Н. Мойсеюк, Л.Опеньок, Н. Островерхова, Т. Сидоренко, В. Чайка, І. Чередов та інші.

Так, Н. Мойсеюк та Ю. Мальований займалися вивченням усіх існуючих форм навчання і лише як аспект розглядали нетрадиційні форми; інші ж (Т. Сидоренко, Н. Островерхова, І.Чередов та інші) - зосередили увагу саме на нетрадиційних формах навчання, вивчали їх особливості, місце у сучасному педагогічному процесі.

Навчання - цілеспрямований процес передавання й засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Ефективність засвоєння знань учнями значною мірою залежить від форм організації навчальної роботи, які регламентують спільну діяльність учителя та учнів, визначають співвідношення різноманітних видів навчально – пізнавальної діяльності (індивідуальної, групової, колективної), ступінь активності учнів у цій діяльності й керівництва нею з боку вчителя.

Однією з основних вимог до уроку є творчий підхід до його побудови, що дає змогу зробити його цікавим, захоплюючим для учнів, забезпечити високу ефективність процесу навчання [9].Не слід на уроці забувати і про віковий рівень аудиторії. Якщо перед нами буде знаходиться середній шкільний вік, а це учні 5-9 класів, то й підхід до них, у формуванні пізнавальних інтересів, буде декілька іншим. Якщо у 9 класі мову треба вести про допрофільне навчання, то у 5-7 класах, для того щоб зацікавити дітей, бажано використовувати на уроках ігрові моменти. Важливо не забувати, що перед нами – діти, а всі діти люблять пограти. Гра – це найдавніший захід по вихованню та навчанню дітей. Гра, в поєднанні з іншими видами роботи на уроці сприяє підвищенню активності дітей під час уроку.

Як показує шкільна практика, неможна одразу дітям пропонувати складні ігри. Треба починати з легких, поступово переходячи до складних варіантів гри. Діти з великим захопленням приймають участь в іграх, застосовуючи отриманні знання в ситуації, запропонованої вчителем. Під час гри забезпечується високий рівень активності всіх її учасників. Гра – це рух, розвиток активної взаємодії в динаміці явищ і ситуацій. Фактор часу відіграє особливу роль: за короткий проміжок часу треба відповісти на питання, або вирішити нестандартну ситуацію. Це забезпечує елемент новизни на уроці і в якійсь мірі, в залежності від запропонованої гри, спортивний інтерес – як можна найшвидше виконати завдання. Емоції, в такому випадку, є гарним стимулом для розвитку пізнавальних інтересів учнів. Учень вимушений швидко приймати рішення, робити висновки, використовуючи свої надбанні знання та навички. Гру можна використовувати на уроках узагальнення навчального матеріалу.

Завдяки грі перевіряються знання всього класу. Учбова гра на уроці – це один із методів активізації самостійної пізнавальної діяльності учня. Ігрову діяльність не можна проводити спонтанно. До неї теж треба готуватися і дотримуватися декількох умов: навчальний матеріал повинен бути закладений у самій грі, мету яка стоїть перед учнями треба їм оголосити у вигляді головного завдання, ввести елемент змагання на уроці. Тільки в такому випадку мета гри буде досягнута. Хоча, якщо у вчителя достатньо досвіду, то він зможе провести гру спонтанно і цікаво з користю для уроку [4].

Об`єктом нашого дослідження є шляхи підвищення пізнавальної активності учнів під час уроків географії та біології.

Предмет дослідження - роль навчальних ігор на уроках географії та біології.

Метою даної роботи є висвітлення доцільності використання навчальних ігор для активізації пізнавальної діяльності учнів. Показати їх ефективність у навчальному процесі.

Вищезазначені мета зумовила необхідність розв`язання таких завдань дослідження:

1. Поглибити знання з методики викладання географії та біології в школі;

2. Висвітлити методичні основи викладання географії біології в школі;

3. Дослідити доцільність використання навчальних ігор на уроці біології;

4. Розробка навчальних ігор на урок біології.

1. Форми організації та здійснення навчання з географії та біології

У тлумаченні терміна «форма організації навчання» панує різнобій. Вчені-дидакти по-різному пояснюють цю категорію. На нашу думку, одне з найточніших визначень подає М. Чайка: «Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі» [17].

Щоб з’ясувати сутність поняття «форми організації навчання», треба враховувати етимологію слова «форма» і його семантику. Термін «форма» у перекладі з латинської означає «зовнішній вигляд, обрис». Отже, форма навчання – цілеспрямована організація взаємодії вчителя і учнів, що характеризується розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи, режимом – часовим і просторовим [18]; цілеспрямована, чітко організована, змістовно насичена й методично забезпечена система пізнавального та виховного спілкування, взаємодії, відносин учителя й учнів.

Функції форм навчання: навчально-освітня, виховна, організаційна, психологічна, розвиваюча, інтегративно-диференційна, систематизуюча, координаційна, стимуляційна; спосіб організації навчання на різних його рівнях.

Сутність першого рівня охоплює всі явища, що стосуються навчання як педагогічного процесу в цілому. Названому рівню відповідають системи навчання: індивідуальна; індивідуально-групова; групова. Сутність другого рівня охоплює групу явищ, що стосуються відносно самостійної ланки навчального процесу – навчального заняття. Зокрема застосовуються такі форми: урок, лекція, семінар, навчально-практичне заняття, екскурсія, дидактична гра, залік, колоквіум, домашнє завдання. Сутність третього рівня характеризує навчальну діяльність учнів на занятті: колективна (колективно-фронтальна, колективно-групова, робота в парах); індивідуальна (індивідуально-фронтальна, індивідуально-групова, індивідуальна); зовнішня сторона організації навчального процесу, пов'язана з кількістю учнів, які навчаються, часом та місцем навчання, а також порядком його здійснення.

Основні форми організації навчальної роботи: урок, екскурсія, заняття в навчальних майстернях, форми трудового та виробничого навчання, факультативні заняття, домашня робота, форми позакласної навчальної роботи (предметні гуртки, студії, наукові товариства, олімпіади, конкурси) [18].

2. Форми організації навчальної діяльності

Індивідуальна форма організації навчання: кожен виконує свої завдання самостійно, незалежно від інших. Індивідуальна робота дозволяє диференціювати зміст педагогічного процесу, засоби, способи дій, види діяльності школярів; створює сприятливі умови для самовираження особистості; врахування у процесі навчання індивідуально-типологічних особливостей нервової системи, здібностей, темпераменту, рівня інтелектуального розвитку дитини.

Дана форма організації навчання полягає у тому, що учень виконує свої шкільні завдання незалежно від товаришів, користуючись при цьому допомогою вчителя безпосередньо (коли виконує домашню роботу на основі рекомендацій, отриманих у класі); учень виконує навчальні завдання індивідуально, користуючись при цьому безпосередньо або опосередковано допомогою викладача (репетиторство, вивчення підручника).

Переваги: дозволяє повністю індивідуалізувати зміст і темп навчання; здійснювати постійний і більш повний контроль як за ходом, так і за результатами роботи учня; вчитель одержує можливість модифікувати власну діяльність, пристосовувати її до мінливої, проте контрольованої, ситуації.

Недоліки: невигідно з економічної точки зору; різко обмежує сферу впливу викладача; учень не має можливості співпрацювати зі своїми однолітками.

Позитивні сторони: краще врахування особливостей кожного школяра (характер сприймання, мислення, уваги, пам'яті, рівень підготовки, особливості темпу роботи, інтереси, ставлення до навчання); дозволяє максимально диференціювати навчальні завдання за їх змістом, а також контроль і оцінку результатів.

Слабкі сторони: потребує великих витрат сил і часу вчителя; забезпечуючи успіхи одного учня, призводить до зниження якості навчання інших учнів (враховуючи велику наповненість класів у частині шкіл).

Групова форма організації навчання сприяє формуванню відповідальності, готовності надати допомогу іншому, поширює межі міжособистісних взаємин, розвиває пізнавальну активність та самостійність учнів.

Групова робота може бути: однаковою за змістом для кожного члена групи; різною для кожного та комбінованою; застосовується як на уроках, так і під час виконання домашньої роботи, а також на заняттях за інтересами.

Форми цих занять: єдина для всіх групова робота має за мету одночасне вирішення на уроці постійними групами (3-5 чол.) одних і тих же практичних чи теоретичних завдань. Групова робота, індивідуальна для кожного, полягає в одночасному вирішенні на уроці або вдома постійними (з декількох людей) групами різноманітних завдань, до того ж кількість завдань може відповідати кількості груп або бути меншою. Групова комбінована робота полягає у поєднанні за необхідністю групової, єдиної для всіх роботи, з груповою роботою, різною для кожного. Бригадна робота характеризується виконанням постійними групами (бригадами) практико-виробничих завдань у політехнічному шкільному кабінеті, навчальній майстерні, на шкільній ділянці або на виробництві; вчитель одночасно навчає цілу групу учнів, і спілкування в класі мас групову структуру форма організації навчання в малих групах на основі співробітництва з чітко розподіленими ролями; клас тимчасово розподіляється на декілька груп. Даються єдині або диференційовані завдання. Дозволяє організовувати самостійну роботу школярів, вона сприяє формуванню потреби в самоосвіті. Є можливості співробітництва серед учнів [12].

Головні ознаки групової форми уроку: клас на даному уроці розбивається на декілька груп для вирішення конкретних навчальних завдань; кожна група отримує певне завдання й виконує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя; завдання виконується у такий спосіб, який дозволяє враховувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи; склад групи не постійний, вона добирається таким чином, щоб із максимальною ефективністю для колективу мали реалізовуватися навчальні можливості кожного члена групи.

Така форма організації навчальних занять, за якою для певної групи школярів ставиться спільне завдання навчально-пізнавальної діяльності. Позитивні сторони: більші можливості для врахування диференційованих потреб учнів, для кооперування діяльності школярів, для організації їхнього взаємоконтролю; значне підвищення інтересу учнів до навчання. Слабкі сторони: загроза перекладання тягаря навчання на плечі самих учнів; при тривалій груповій роботі вчителю дуже важко постійно підтримувати в класі напружений робочий стан; насиченість програм навчальним матеріалом не дозволяє довго використовувати групову форму, оскільки темп вивчення нового матеріалу за нею порівняно невисокий; окремі учні, залишаючись пасивними, можуть скористатися результатами, які отримали інші учні.

Фронтальна форма організації навчання дає можливість взаємообміну, взаємозбагачення, емоційного «зараження»; створює умови для формування колективних почуттів, навичок колективної праці, школярі розв'язують загальними зусиллями певні завдання, працюють з однаковим матеріалом, застосовують одні й ті ж уміння, досягають спільних результатів.

Саме фронтальна робота передбачає формування індивідуальності, оскільки тільки порівнюючи себе з іншою людиною, оцінюючи себе й іншого, можна виробити своє, індивідуальне.

Недоліки: розшарування на групи кращих та гірших; можлива неприязнь за соціальним статусом тощо.

Дана форма організації навчання орієнтована не на середнього учня, а на те спільне, що властиве всім учням як членам даного колективу (поняття «спільне для всіх» і «середній учень» не співпадають). Вона ж (робота) покликана сприяти подальшому розвитку цієї спільності, що досягається однаковим залученням усіх до виконання спільного завдання; колективна робота, що потребує особливо високого ступеня активності і самостійності учнів, створює у порівнянні з індивідуальною роботою відносно сприятливі умови для організації суспільного зв'язку у шкільному класі; одночасне виконання загальних завдань усіма учнями класу.

Позитивні сторони – вчитель забезпечує одночасне керівництво всіма учнями; активно керує сприйманням інформації, систематичним повторенням і закріпленням знань учнями всього класу.

Слабка сторона – недостатнє врахування індивідуальних особливостей, темпу діяльності кожного школяра, рівня попередньої підготовленості. Майже немає ділового спілкування між учнями; клас виступає як єдине ціле, а кожний учень окремо бере участь у діяльності як член колективу, виконуючи доручену йому частину загальної роботи.

3. Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності

Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів у збагаченні навчальною інформацією.

Методи формування пізнавальних інтересів учнів сприяють позитивному настрою в процесі навчання й прагненню до здобуття знань.

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу передбачає забезпечення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці, прагнення до збагачення знаннями, що спонукає учнів до самовдосконалення.

Метод опори на життєвий досвід учнів (факти, явища, які вони спостерігали в побуті, довкіллі або в яких самі брали участь) викликає у них інтерес, бажання пізнати сутність природних явищ.

Метод створення відчуття успіху в навчанні сприяє зміцненню впевненості учнів у своїх силах, пробуджує почуття власної гідності, бажання вчитися. Усвідомлення учнем особистих досягнень, що оцінюється вчителем як удача, перемога над собою, стимулює його до подальшого розвитку. Передбачається використання спеціальних прийомів індивідуально-особистісної підтримки, найпоширенішими з яких є: «відкриття», або «еврика», «навмисна помилка», «допоможи мені», «спробуй спростувати» або «спростуй».

Метод пізнавальних ігор базується на поєднанні ігрової та пізнавальної діяльності й сприяє створенню атмосфери емоційного піднесення, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють різні життєві ситуації, стосунки та ставлення людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основним або допоміжним способом організації навчального процесу. Розвивальний ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. Виховне значення ігор полягає в тому, що вони допомагають учням подолати невпевненість, сприяють самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

За допомогою ігрових ситуацій удається пов’язати слово, образ та дії учнів, залучити їх до обговорення актуальних проблем, поставити себе на місце людини, від якої залежить розв’язання життєво важливих питань, наблизити зміст і методи навчання до практики. Цей метод передбачає попередню організаційну підготовку учнів до уроку: розподіл між ними функцій або ролей; ознайомлення з проблемою, обговорення якої виноситься на урок; виготовлення ілюстративного матеріалу.

На заняттях із географії та біології доцільно використовувати такі ігри, для організації яких не потрібні тривале підготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил: передбачається швидка відповідь, зосередження мимовільної уваги більшості учнів класу. Такі ігри виступають методами навчання, оскільки є лише елементами заняття й використовуються в поєднанні з іншими методами.

У процесі навчаннягеографії та біології набули поширення рольові ігри, особливо з питань екології, еволюції, санітарно-гігієнічного або політехнічного змісту.

Метод навчальної дискусії (обговорення певного суперечливого питання) та диспуту (публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему) базуються на обміні думками між учителями й учнями або між самими учнями, які аргументовано розкривають свою позицію з певного питання. Це вчить їх мислити, аналізувати, виважено аргументувати й поважати думки інших.

Виокремлюють такі види дискусій:

· яка виникає в процесі розв’язання певної проблеми класом або групою учнів;

· спрямована на формування моральних та ідейних переконань;

· метою якої є обґрунтування наукових положень, що вимагають попередньої підготовки учнів за першоджерелами.

Найпоширенішими є такі форми дискусій:

· зустріч за круглим столом — бесіда, в якій беруть участь 5—6 учнів, котрі обмінюються думками між собою та з аудиторією — рештою класу;

· засідання експертної групи («панельна дискусія»), в якому беруть участь 4—6 учнів, котрі спочатку разом з обраним головою обговорюють певну проблему, а потім пропонують свою спільну позицію всьому класові у формі повідомлення або доповіді;

· форум — обговорення, в якому експертна група обмінюється думками з аудиторією (класом);

· симпозіум — обговорення, в процесі якого учасники виступають із повідомленнями, представляючи власну позицію, відповідають на запитання класу;

· дебати — обговорення, побудоване на зіткненні двох полярних позицій — ствердження й заперечення, тобто заздалегідь запланованих виступів учасників, які представляють дві команди-суперниці; після регламентованих виступів команди відповідають на запитання, вислуховують спростування своїх аргументів тощо;

· судове засідання — обговорення, що імітує судовий розгляд справи.

Диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, запобігання можливим помилковим тлумаченням, учать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитися до власних і чужих суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.

Аби дискусія дала очікувані результати, необхідно дотримуватися таких основних вимог:

· на початку дискусії з коротким вступним словом має виступити вчитель або ведучий;

· усі учасники дискусії мають бути готовими до неї;

· кожен учасник повинен підготувати чіткі тези й точно викласти поставлені завдання, а не читати реферат;

· можна практикувати інтелектуальну розминку для залучення до дискусії всіх учнів;

· дискусія має бути спрямована на з’ясування проблеми, а не на «змагання» її учасників;

· протилежні точки зору слід ураховувати, а тотожні думки — конкретизувати;

· дискусійні зауваження мають бути толерантними й зрозумілими;

· якщо дискусія видалася жвавою, керівникові слід утриматися від виступу[5].

ІІ розділ. Нетрадиційні форми навчання

1. Нетрадиційні підходи до організації навчання

У наш час поряд з традиційними, перевіреними часом формами навчання, побутують відносно нові, так звані нетрадиційні форми організації навчання.

Нетрадиційні форми навчання такі, що вже відомі в номенклатурі організаційних форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з'являються якісно нові соціальні завдання, з також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв'язання навчально-виховних завдань [7].

Нетрадиційні форми організації навчання – це, насамперед, творчий, самобутній підхід педагога до організації навчальної діяльності, це – вищий щабель педагогічної майстерності.

Починаючи з 70-х років минулого століття, з’явилася тенденція до зниження пізнавального інтересу учнів. На це явище педагоги відреагували введенням в шкільну практику нестандартних форм організації навчання [13]. На сучасному етапі існує велика кількість таких форм. Це зумовлено тим, що нетрадиційні форми навчання – результат творчої роботи вчителя. Такі форми з’явилися перш за все в уяві педагога та мали місце в його педагогічній практиці. Ніяких обмежень для творчості вчителя немає, тому постійно виникають нові й нові форми.

2. Класифікація нетрадиційних форм

Не можна точно підрахувати їх кількість, чи визначити характерні особливості, та можна виділити основні, найпоширеніші в сучасній шкільній практиці та класифікувати їх. Була зроблена вдала спроба класифікувати нетрадиційні форми навчання педагогами С. Кульневичем та Т. Лакоценіною:

Урок зі зміненими засобами організації: урок-лекція, урок-парадокс, захист знань, захист ідей, урок вдвох, урок-зустріч;

Уроки, які спираються на фантазію: урок-казка, урок-творчість; урок-твір, урок винахідництва, урок-творчий звіт, комплексно-творчий звіт, урок виставка, урок-«дивовижне поруч», урок фантастичного проекту, урок-розповідь про вчених: урок-бенефіс, урок портрет, урок сюрприз, урок - подарунок від Хоттабича тощо;

Уроки, які імітують які-небудь заняття чи види робіт: екскурсія, заочна екскурсія, прогулянка, гостинна, подорож у майбутнє чи минуле, подорож по країні, урок-поїздка на потягу, урок-експедиція, захист туристичних проектів;

Уроки з ігровою змагальною основою: урок-гра «Вигадай проект», урок-«доміно», урок-кросворд, урок-«лото», урок «Слідство ведуть знавці», урок-ділова гра, урок КВК, урок «Що? Де? Коли?», урок естафета, урок-конкурс, урок-дуель, уроки-змагання: урок-журнал, урок-вікторина, урок-футбольний матч, урок-тест, урок-гра для батьків, урок-рольова гра «Сім'я обговорює свої плани», урок-гра «Сходження» тощо;

Уроки, які включають трансформацію стандартних засобів організації: парне опитування, експерт-опитування, урок-залік, захист оцінки, урок-консультація, урок-практикум, урок-семінар, захист читацького формуляру, теле-урок без телебачення, учнівська конференція тощо [6].

За іншою класифікацією нетрадиційні уроки поділяються на:

Уроки змістової спрямованості. Їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу – уроки-семінари, уроки -конференції, уроки - лекції.

Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами). Їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.

Уроки міжпредметні. Мета їх — «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми).

Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року.

Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції, уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зіставлення точок зору.

Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

Уроки з різновіковим складом учнів. Їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-«Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним.

Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п’єси, п’єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми — діяльність, де неформальна драма створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв’язки з літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо.

Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації, самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості.

Інтерактивні уроки. Передбачають моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблеми на основі аналізу обставин і відповідної ситуації. Іншими словами, інтерактивний урок – це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання [16].

Основне завдання цих форм навчання – підвищити пізнавальний інтерес в учнів, з цією метою вони широко використовуються в школі.

У дослідженнях науковців зазначається, що педагогам слід чітко усвідомлювати переваги та недоліки нетрадиційних форм навчання та визначати перспективи їх подальшого використання в педагогічному процесі.

До переваг, на думку науковців і педагогів - практиків, відносяться такі характеристики:

1) підвищують пізнавальний інтерес учнів;

2) дають змогу відійти від шаблону традиційного уроку, зробити навчальний процес більш захоплюючим, урізноманітнити його;

3) сприяють розвитку учителя та учнів, розкриттю їх творчого потенціалу;

4) педагог має змогу побачити, як поводяться його вихованці в незвичних для них умовах навчання, як змінюється їх спосіб мислення;

5) самим дітям нетрадиційні форми навчання подобаються більше, ніж буденні уроки [15].

Але, не зважаючи на вищезазначені переваги, нетрадиційні форми організації навчання мають і ряд суттєвих недоліків:

а) невисока результативність роботи;

б) відсутність серйозної пізнавальної праці;

в) великі затрати часу;

г) необхідність додаткової попередньої підготовки до уроку [11].

Крім того, при підготовці такої форми роботи недопустимо, щоб форма перекрила зміст.

Зважуючи на недоліки та переваги, не можна однозначно сказати, що використання нетрадиційних форм організації навчання в школі є позитивним чи негативним. На думку вчителів-практиків, такі форми роботи доцільно практикувати в школі, але вони не повинні витісняти традиційні уроки. Їх потрібно проводити нечасто, з метою пробудження в учнів цікавості до певного предмета чи теми. Доцільніше такі уроки частіше проводити з учнями початкової і середньої школи. Поступово їх частота повинна зменшуватися, щоб привчати школярів до серйозної пізнавальної, наукової роботи, щоб вони не сприймали навчання лише як гру.

ІІІ розділ. Використання навчальних ігор на уроках географії та біології

1. Навчальні ігри в системі навчальних занять із географії та біології

До шляхів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів належить використання дидактичних ігор у навчально-виховному процесі. Гра як метод навчаннямає давню історію. Вона широко застосовується в народній педагогіці.

В сучасній школі ігрова діяльність використовується як:

· метод навчання;

· окрема форма навчання;

· технологія позакласної роботи.

Визначення місця й ролі ігрової технології в навчальному процесі великою мірою залежить від розуміння вчителем функцій і класифікації дидактичних ігор.

Дидактична гра відрізняється від гри взагалі суттєвою ознакою – наявністю чітко поставленої мети навчання й відповідного їй педагогічного результату. Виокремлено такі компоненти ігрової технології: мотиваційний, орієнтаційно-цільовий, змістово-операційний, ціннісно-вольовий, оцінковий. Ці компоненти тісно взаємопов'язані й у сукупності визначають технологічну структуру гри, до якої входять такі елементи: настанова на гру, завдання, правила гри, ігрові ситуації, ігровий стан, сюжетно-ігрові дії, результат гри.

Взаємозв’язок компонентів ігрової технології зі структурними елементами гри такий:

Компонент ігрової технології	Структурні елементи гри
Мотиваційний	Настанова на гру Ігрова ситуація
Орієнтаційно-цільовий	Завдання гри
Змістово-операційний	Правила гри, ігрові дії
Ціннісно-вольовий	Ігровий стан
Оцінковий	Результат гри

Настанова на гру сприяє формуванню позитивної мотивації учнів, активізує їхнє мислення, уяву. Її форма має бути захоплюючою, наприклад: «Уявіть, що ви потрапили в тропічний ліс...». Ігрова ситуація може розгортатися в уявному просторі. Завдання гри можуть бути ігрові та навчальні, а для їх поєднання розробляються правила гри, які реалізуються у вигляді ігрових дій. Під час гри в учнів виникає ігровий стан, який супроводжується певними емоційними переживаннями, активізацією уяви, містить елементи змагання. Результат гри для вчителя полягає в показниках рівня знань і вмінь, норм поведінки, а для учнів — у досягненні певних цілей.

Дидактична гра сприяє формуванню партнерських взаємовідносин між учителем і учнями, що сприяє демократизації й гуманізації навчального процесу.

Є чимало класифікацій дидактичних ігор. За особливостями прояву в них рольової діяльності та правил гри розрізняють ігри з правилами й творчі. До ігор із правилами належать настільні ігри, ігри-змагання та рухливі ігри на місцевості.

Настільні ігри мають чіткі правила й ставлять перед учнями конкретні завдання, наприклад: «Складіть кросворд па тему «Листок», «Розв’яжіть кросворд на тему «Тип Молюски». Ці ігри використовуються для організації індивідуальної, групової та фронтальної роботи. До них належать кросворди, ребуси, чайнворди, лото, доміно тощо. Цей вид дидактичних ігор використовується в основному як метод навчання на уроках різних типів.

Іграм-змаганням належить особливе місце в навчальному процесі з географії та біології: різні їхні види можуть використовуватись як окремі форми навчання. Важливим моментом цих ігор є колективне та індивідуальне змагання. До таких ігор належать різноманітні турніри, вікторини, інтелектуальні ігри (КВК, «Що? Де? Коли?», «Щасливий випадок», «Поле чудес», «Перший мільйон», «Найрозумніший» тощо). Вони можуть успішно застосовуватися для узагальнення й систематизації, контролю та корекції знань учнів.

До творчих належать рольові ігри, ключовим моментом яких є перевтілення учнів, виконання ними певних ролей, що створює можливості для імпровізації, стимулює розвиток реконструктивного й творчого мислення.

Рольові ігри можуть застосовуватися під час вивчення реальних екологічних, санітарно-гігієнічних та інших проблем. На основі рольових ігор будуються такі нетрадиційні форми навчання, як урок-суд, прес-конференція, мандрівка, експедиція тощо.

Рольова гра має такі особливості: умовність (учасники діють у рамках умовної реальності), символічний, не утилітарний характер (кожний учасник може виявляти власну ініціативу), невизначеність (рольова гра не передбачає однозначного розвитку й результату), діалогічний характер.

Дії учасників рольової гри суворо не регламентуються, тому її хід може відхилятися від наміченого й не завжди дає очікувані результати.

Різновидом даного виду ігор є ситуаційно-рольові ігри, учасники яких потрапляють у заздалегідь сплановані ситуації й приймають певні рішення. Імітаційні ігри передбачають моделювання життєвих ситуацій, в яких учні беруть на себе роль посадовців і приймають рішення відповідно до умов, що склалися. Ситуаційно-рольові та імітаційні ігри можуть успішно застосовуватися в процесі уроків з екологічним змістом.

Ігрова технологія реалізується в кілька етапів:

1) підготовчий передбачає самостійну роботу учнів із літературою, консультації з учителем щодо проблем, які обговорюватимуться в ході гри;

2) проведення гри, яке передбачає певне оформлення класу, використання ТЗН, створення позитивного емоційного фону;

3) підбиття підсумків гри.

Дидактичній грі належить важливе місце в системі навчальних занять із географії та біології. В поєднанні з іншими формами навчання вона дає змогу вчителю успішно розв’язувати завдання навчання, виховання та розвитку учнів. Проте для досягнення високої ефективності ігрової технології слід дотримуватися таких умов:

· урахування вікових особливостей учнів;

· творення позитивної мотивації учнів щодо даного виду діяльності;

· зосередження уваги на розв’язанні навчальних завдань гри;

· забезпечення участі кожного учня в грі та його самореалізації [5].

Використані джерела:

1. Антипова О., Паламарчук В., Рум’янцева Д. У пошуках нестандартного уроку // Рад.школа. –1991. – №1. – С.65-69.

2. Бегей М. Нестандартні уроки в початковій школі. – Івано-Франківськ, 1998. – 82 с.

3. Волкова Н. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – 576 с.

4. Деякі шляхи підвищення пізнавальної активності учнів під час уроків біології. Точка доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/33348/

5. Загальна методика навчання біології [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. В. Мороз [та ін.] ; за ред. І. В. Мороза. - К. : Либідь, 2006. - 589 с.

6. Кульневич С. В. Не совсем обычный урок : практическое пособие для учителей и классных руководителей, студентов средних и высших педагогических заведений, слушателей ИПК / С. В. Кульневич , Т. П. Лакоценина. – Воронеж : ЧП Лакоценин С. С., 2006. – 175 с.

7. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. Навчальний посібник. - Харків, 2002. - С. 335-343.

8. Лухтай Л. Нестандартний урок // Поч. школа. – 1992. – №3 – С.31– 35.

9. Методика викладання біології, математики та економічних дисциплін. Точка доступу: http://osvita.ua/school/theory/734/

10. Митник О., Шпак В. Народження нестандартного уроку // Поч. школа. – 1997. – №12. – С.11– 23.

11. Мойсеюк Н. Є. Форми організації навчання // Н. Є. Мойсеюк. Педагогіка : навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. – 5-те вид., доповнене і перероблене. – К. : ФОП Мойсеюк В. Ю., 2007. – 656 с.

12. Нетрадиційні форми навчання в сучасній загальноосвітній школі. Точка доступу: http://oldconf.neasmo.org.ua/node/1789

13. Організаційні форми навчання / За ред. Ю. А. Мальованого. – К. : Освіта, 1991. – 160 с.

14. Сидоренко Т.О. Типові та нетипові форми організації навчання [Текст] / Сидоренко Т.О. // Управління школою. – 2004. - № 14. – С. 6-8.

15. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. / За ред. О. Пометун. –К.: Вид. А.С.К. – 2003. – 192 с.

16. Чайка В. М. Основи дидактики : навч. посіб. / В. М. Чайка. – К. : Академвидав, 2011. – 238 с. – (Альма-матер).

17. Шарко В.Д. Сучасний урок: технологічний аспект / Посібник для вчителів і студентів. – К.: СПД Богданова А.М., 2007. – 220 с.

Коментарi